Дисциплінарна відповідальність передбачає застосування до винної особи дисциплінарних стягнень, якими відповідно до статті 147 КЗпП України є догана чи звільнення. Для окремих категорій працівників законодавчими та нормативно-правовими актами можуть установлюватися й інші дисциплінарні стягнення.
  Окрім того, звільнення керівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності (філіалів, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), його заступників, головного бухгалтера, його заступника за одноразове грубе порушення трудових обов’язків може мати місце відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Винні дії керівника підприємства, установи, організації, внаслідок яких заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати, можуть бути підставою для розірвання трудового договору з керівником за п.1-1 ч.1 ст. 41 КЗпП України.  
   Відповідно до ч.1 ст. 45 КЗпП  України та ст. 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи, організації якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори та угоди чи норми зазначеного Закону про профспілки. При цьому така вимога є обов’язковою для розгляду і виконання. Керівник, стосовно якого прийнято рішення, або його роботодавець може у двотижневий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місцевого суду — за таких обставин виконання вимоги про розірвання трудового договору призупиняється до винесення судом рішення.
   Адміністративна відповідальність регламентується Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Листом    Державної    інспекції   України   з  питань   праці   від    25.04.13 № 32-04/01-31/02-25/01-767 «Про відповідальність за порушення законодавства у сфері трудових відносин»  зазначено наступне: «1. Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено низку статей, що містять положення про відповідальність за порушення законодавства у сфері трудових відносин, а саме: частина перша статті 41 в частині, що стосується порушення встановлених термінів виплат заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, порушення терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, в тому числі колишнім, на їх вимогу документів щодо їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату, тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю. Стаття 41/1 - ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди. Стаття 41/2 - порушення або невиконання колективного договору, угоди. Стаття 41/3 - ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод. Стаття 1881 - невиконання розпорядження державного або іншого органу про працевлаштування. Стаття 188/6 - невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або створення перешкод для діяльності даного органу.
   Державний інспектор праці, здійснюючи перевірку дотримання вимог законодавства про працю у суб'єктів господарювання, має право складати протоколи про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. Виходячи з цього винним може бути і головний бухгалтер, і бухгалтер. Якщо в посадовій інструкції передбачені обов'язки, що не виконувалися зазначеною особою та їх невиконання призвело до порушення вимог законодавства, тоді така особа визнається винною. Також одним із доказів може бути наказ або розпорядження керівника підприємства, установи, організації про покладання певних функцій на винну особу, і якщо буде доведено, що такі функції не виконувалися зазначеною особою, то вона буде вважатися винною».
  Кримінальна відповідальність  
   За порушення законодавства про працю винні особи можуть бути притягнені і до кримінальної відповідальності. Зокрема, у частині першій статті 172 Кримінального кодексу України (далі — КК) установлено кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також за інше грубе порушення законодавства про працю.
Звичайно, факт звільнення з особистих мотивів установити дуже важко — можна тільки підозрювати, що звільненню того чи іншого працівника сприяли особисті мотиви посадової особи. Така підозра ґрунтується не лише на конкретних документах, а й на поясненнях працівників роботодавця.
Щодо грубого порушення законодавства про працю, то це поняття поєднує всі випадки порушень, які погіршили умови праці працівника, що призвело до недотримання конституційних прав або законних інтересів працівника. Зокрема, грубим порушенням законодавства про працю є умисна невидача працівникові при звільненні трудової книжки, що стало перешкодою для його подальшого працевлаштування, запровадження роботодавцем подовженого робочого дня, необґрунтована відмова в укладенні трудового договору чи така відмова, яка містить ознаки дискримінаційного характеру, тощо.
  У статті 173 КК передбачено кримінальну відповідальність за грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.  При цьому порушення роботодавцем умов трудового договору вважається злочином, якщо воно здійснене шляхом обману (тобто введенням працівника в оману через повідомлення йому неправдивих відомостей чи неповідомлення йому певних відомостей щодо умов його праці при укладенні трудового договору), зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, яке може виявлятися в застосуванні до працівника насильства чи погроз щодо заподіяння шкоди інтересам працівника (наприклад, звільнення з роботи, ненадання щорічної відпустки, позбавлення заробітної плати або її частини тощо).
  Кримінальну відповідальність частиною 1 статті  175 КК передбачено і за безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинену умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності
Безпідставною й умисною невиплатою заробітної плати та інших установлених законодавством виплат вважається їх невиплата (одному чи кільком працівникам, а також повністю чи частково) за наявності коштів і відсутності об’єктивних причин для невиплати.
Також кримінальним законодавством передбачено відповідальність за умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок (ст. 170 КК), перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК) та примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174 КК).